Протягом минулих століть права жінок були дуже й дуже обмеженими. Їм заборонялось вільно здобувати освіту, без супроводу пересуватись містом. Вважалось, що найголовніше завдання жінки – це вдало вийти заміж та виховати дітей. Варшавські жінки пройшли нелегкий шлях, аби здобути право на освіту, пише сайт warsaw1.one. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про те, що довелось пережити польським жінкам, аби вільно навчатись.
Освіта за кордоном
До того як у Польщі дозволили жінкам навчатись в університетах, вони були змушені здобувати освіту в навчальних закладах Швейцарії, Франції, Бельгії та Великої Британії. Це передбачало чималі витрати. Також після отримання іноземного диплома повторний іспит потрібно було складати вже у самій Польщі, аби підтвердити свої знання.
Навчання за кордоном для варшавських жінок не було ідеальним. До прикладу, у Великій Британії для студентів діяли суворі правила – ректор мав право заарештувати будь-якого студента, який перебував на вулиці вночі.
Здобувши освіту поза межами Польщі, варшавським жінкам було важко побудувати професійну кар’єру у рідному місті. У столиці чоловіки остерігались дівчат, які здобули вищу освіту, адже тоді цінувалися практичні навички, а не глибокі знання. Варшав’яни вважали, що кожна жінка повинна вміти кроїти і шити сукні та білизну, адже це велика економія і нібито приємне заняття.
Варшавська жіноча освіта
У 1868 році у Кракові лікар і громадський діяч Адріан Баранецький організував Вищі жіночі курси. Згодом схожий заклад з’явився у Варшаві. У цій установі жінкам пропонувалася освіта в галузі історії та літератури, природничих наук, образотворчого мистецтва, комерційно-економічних наук. На курсах викладали видатні польські науковці. Хоча диплом цієї школи не отримав широкого визнання, але завдяки цим заняттям у Варшаві стало на 4260 більше освічених жінок.
У 1885 році у Варшаві був заснований Летючий університет. Професори проводили заняття у приватних квартирах, аби про діяльність цього закладу ніхто не дізнався. Згодом його було переформатовано на офіційні Наукові курси для жінок, однією з випускниць яких була майбутня лауреатка Нобелівської премії Марія Склодовська-Кюрі.
У 1894 році Конгрес польських освітян дозволив жінкам навчатись в університетах. На цю пропозицію відгукнулось чимало варшавських дівчат. Більшість з них поїхала здобувати вищу освіту до Ягеллонського університету, адже тоді це було більш доступно. Згодом у Варшаві почали з’являтись жіночі пансіонати, де варшав’янки отримали право без перешкод здобувати освіту. Попри те, що влада дозволила полькам навчатись, у суспільстві ще досі побутували думки, що освіта потрібна лише чоловікам, і що вони не люблять розумних жінок. Також у перші роки в університетах до студенток ставились з недовірою. Дівчатам доводилось отримувати згоду на продовження навчання кожного семестру, а під час деяких занять жінок пересаджували за лавки, які були позначені написом “місце для дам”.
Але все ж варшав’янки змогли подолати усі труднощі на шляху до здобуття вищої освіти. Наприкінці 19 століття у Варшаві вже навчалось 6% студенток. Ця кількість досить швидко зростала. У 1906 році перші дві жінки отримали дипломи докторантів. Першою лікаркою із ступенем доктора була Гелена Донгайзер-Сікорська, невістка майбутнього генерала Владислава Сікорського. Деякі університети Польщі й надалі не допускали до навчання жінок. До прикладу, юридичний факультет у Кракові – до 1918 року, а Академія мистецтв – до 1920 року. Жінкам також довелося чекати на можливість отримати габілітацію. Вони її здобули лише в незалежній Польщі.
