У 20 столітті у Польщі почалось культурне відродження. Зокрема у Варшаві активно розвивалась народна преса. У цьому матеріалі на warsaw1.one ми більш детально розповімо про розвиток варшавських газет у Другій Речі Посполитій.
Газетоноші
Коли у Варшаві активно почала зароджуватись польська преса, то виникла потреба, аби якось вона потрапляла до жителів міста. Тож місцеві видання наймали газетонош. Здебільшого це були юні хлопці, які намагались заробити кошти на прожиття. Одним з них був Тадзьо Мільвіч, який продавав Wiadomości Literackie. Він розвозив популярний у міжвоєнний період тижневик до варшавських кав’ярень і театрів. Маленький хлопчик, у вічно довгому жилеті, часто стояв навпроти вулиці Зем’янської, а вночі біля “Брістоля” чи готелю “Європейський”, тож завдяки цьому він запам’ятався столичній богемі. Згодом у своїх творах про нього згадували деякі польські письменники.
Загалом це був один з найдієвіших способів поширення преси. Вправні газетярі брали участь у змаганнях за читацьку увагу та гаманець. Варто пам’ятати, що на відміну від 21 століття, коли реклама приносить значні прибутки, тоді основну частину доходів видавництв у 1920-1930-х роках фактично становив продаж журналів. Конкуренція на той час була дійсно висока.
Друк й читачі
У перші роки незалежності Польща стикнулась з багатьма проблемами. Країні довелось боротись з такими труднощами як доступ до паперу чи запчастин до друкарських машин. Поліграфічна промисловість була роздробленою та відсталою. Не було великих підприємств, а в багатьох районах і середніх друкарень, які могли б вирішувати завдання друкування газет і щоденних видань.
У 20-х роках 20 століття у варшавських поліграфічних друкарнях зʼявились машини для швидкого ротаційного друку, а також сучасні пристрої, що дозволяли використовувати ілюстрації та колір у повсякденних журналах. З появою цього обладнання польська преса стала якіснішою, ніж раніше. Розвиток видань став одним з найголовніших методів комунікації поляків, адже вони мали змогу отримувати останні важливі новини країни й світу. Але звісно, ключовим залишався телефонний й телеграфний зв’язок.
Одним з викликів для тодішньої преси стало те, що значна кількість польського населення була неписьменною. Станом на 1921 рік за переписом населення визначили, що аж 33,1 відсотка населення старше 10 років було неписьменним. Через десять років цей відсоток знизився до 23,1 відсотка. Польська влада намагалась розв’язати цю проблему, надаючи полякам право здобути освіту. Загалом у 20-х роках 20 століття 720 тисяч осіб мали середню та вищу освіту, але лише одиниці з них мали звичку щодня читати місцеву пресу. Проте попит на неї зростав серед населення.
Цензура
У 1921 році у Польщі було прийнято Березневу конституцію, яка гарантувала пресі незалежність й свободу висловлення думок. Стаття 105 містила виразну заборону цензури та запровадження дозвільної системи для публікації інформаційних матеріалів. Також гарантувалася свобода розповсюдження періодичних видань по всій країні, хоча остаточний єдиний закон про пресу у Польщі був прийнятий у 1938 році.
До 1926 року видання використовували усі можливості вільного висловлення думок. Тодішня влада розуміла, що будь-які обмеження будуть негативно сприйняті суспільством. Також вони припускали, що може сколихнути справжнє повстання. У цей період новинна преса була основним інструментом формування політичних настроїв і поглядів, інструментом передвиборчої агітації та простором для політичної боротьби. У 1926 році польський президент прийняв закон про те, що будь-яке критикування влади і поширення неправдивої інформації на шпальтах газет буде передбачати покарання. Наступного року санкції проти медіа посилились, тож чимало варшавських видань були змушені піддатись цензурі, адже вони хвилювались за те, аби уникнути конфіскації тиражу чи фінансових стягнень.
У 1935 році квітнева Конституція прямо не згадувала свободу преси як один із політичних принципів, хоча стаття 5 містила положення, яке гарантувало громадянам свободу слова. Через три роки було прийнято єдиний закон про пресу, у якому йшлося про те, що газети були зобов’язані публікувати офіційні оголошення, вилучати тексти мали право адміністративні органи. За порушення було встановлено одноразовий штраф, який становив 200 000 злотих. Також впровадження цього закону позбавило журналістів доступу до багатьох державних відомостей. Звідси можемо дійти до висновку, що все-таки свобода польських видань була частково обмежена.
Загалом у Другій Речі Посполитій більшість варшавських видань були приватними, хоча вони мали чітко окреслений політичний напрям. Також у міжвоєнний період у Варшаві з’явилась преса національних меншин. Паралельно у Польщі почав зароджуватись новий тип періодичних видань, який орієнтувався на менш досвідченого й освіченого читача. Журнали цього типу були зосереджені на пошуку або створенні сенсації, пропонуючи варшавцям передусім розвагу.
