У польській історії 20 століття є постаті, що залишили по собі не лише офіційні титули, а передусім пам’ять про моральну силу й стійкість. Серед них — Стефан Стажиньський, президент Варшави в роки міжвоєнної Польщі, військовий, публіцист і державний діяч. Його життєвий шлях пройшов крізь численні виклики – від боротьби за незалежність до оборони столиці у вересні 1939 року. Це була не просто кар’єра чиновника, а місія людини, яка не покинула свого міста в найтрагічніший момент його історії, пише warsaw1.one.
Шлях від легіонера до державного службовця
Стефан Стажиньський народився 1893 року у Варшаві. Його молодість припала на добу, коли Польща ще не мала власної державності, а відновлення незалежності здавалося мрією. Уже в роки Першої світової війни він приєднався до Польських легіонів, де брав участь у військових діях, а згодом — у польсько-радянській війні. Завдяки військовому досвіду й освіті він обіймав посади в Генеральному штабі, а після війни долучився до державної служби.
У 1920-х роках Стажиньський починає стрімку кар’єру як чиновник і публіцист. Він працював у Міністерстві скарбу, був заступником міністра, займався питаннями бюджету й фінансової стабільності. Його погляди були пронизані глибоким патріотизмом та ідеєю сильної, незалежної Польщі, яка розвивається на основі модернізації, але водночас зберігає свою культурну самобутність. Такі погляди викликали повагу у суспільстві – його цінували за принциповість, точність і вміння мислити стратегічно.
Успіх на політичному поприщі
У 1934 році Стефана Стажиньського було призначено президентом Варшави. Його завданням стало не лише утримання міста в стабільному стані, а й виведення його на новий рівень розвитку. За п’ять років на цій посаді він встиг реалізувати низку важливих проєктів. Варшава змінилася завдяки активній модернізації – було розширено дорожню мережу, побудовано нові лінії трамваю, покращено систему автобусного транспорту, впорядковано прибережні зони Вісли. Розвивалися парки, зводилися школи, відкривалися музеї.
Особливу увагу Стажиньський приділяв питанням культури й освіти. Його метою було зробити столицю не лише адміністративним, а й культурним осередком країни. Він ініціював проєкти реставрації історичного центру, брав участь у підготовці планів побудови метро, а також сприяв спорудженню нових навчальних і культурних закладів. І все було б добре, якби на порозі знову не стояла війна…
Підготовка до війни
У другій половині 1930-х років Європа дедалі більше наближалася до чергового конфлікту. Стажиньський добре розумів, що війна може бути неминучою. Тому він почав готувати Варшаву до можливого вторгнення: створював резерви продовольства, організовував склади з паливом, розробляв план евакуації установ та музеїв. Його дії випереджали реальну загрозу, а не були лише реакцією на події.
У ці роки він також намагався зміцнити місцеве самоврядування, щоб у разі надзвичайної ситуації місто могло функціонувати самостійно. Його увага до деталей, турбота про населення та стратегічне мислення заклали основу для цивільної оборони, яка зіграла важливу роль у вересні 1939 року.
Вересень 1939 року: Стажиньський на барикадах
Коли 1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна, Стажиньський залишився у Варшаві. У той час як уряд і частина військового командування залишали столицю, він відмовився евакуюватися, бо вірив, що зможе захистити рідну землю. Цей жест визначив його як морального лідера столиці.
Він узяв на себе відповідальність за координацію цивільної оборони: організовував добровольчі батальйони, координував роботу комунальних служб, забезпечував розподіл води, електрики, їжі. Виступав по радіо із закликами до мешканців зберігати спокій і не втрачати надії. Його слова були короткими, але проникливими, простими, але сповненими гідності. У часи, коли місто день за днем бомбили, вони ставали джерелом внутрішньої сили для тисяч людей.
До останнього дня оборони Варшави Стажиньський залишався на чолі адміністрації. Навіть після капітуляції міста 28 вересня він не втратив свого бойового духу. Певний час він ще виконував обов’язки мера – налагоджував прибирання вулиць, відновлював комунальні служби, намагався зберегти елементарний порядок. Однак усе це відбувалося під оком гестапо.
Арешт і зникнення
27 жовтня 1939 року Стефана Стажиньського арештували. Спочатку його утримували у варшавській в’язниці, пізніше перевезли до Берліна. Подальша його доля довгий час залишалася невідомою. Лише багато років потому вдалося з’ясувати, що його вбили між 21 і 23 грудня 1939 року. Обставини страти залишаються нез’ясованими, але більшість істориків погоджуються, що це було навмисне знищення людини, яка стала символом громадянської мужності.
Смерть Стефана Стажиньського була болючим ударом для Варшави. Та водночас — і прикладом незламності. Його ім’я живе в назвах вулиць, шкіл, у пам’ятниках, у документах, у книгах. Він був посмертно нагороджений Орденом Білого Орла, найвищою державною відзнакою Польщі.
