Здавалось би, що під час війни навчання зовсім неможливе. Але світова історія нам вкотре доводить, що усе можливо, головне бажання. Тож якою була варшавська освіта у роки Другої світової війни? У цьому матеріалі на warsaw1.one ми більш детально розповімо про це.
Виховання у таборі
Під час окупації на польській землі не працювали ні середні школи, ні, звичайно, університети. Чимало варшав’ян було переселено до концентраційного табору. У поселенні й мова не могла йти про освіту. Але все ж таки в одному німецькому таборі для польських військовополонених офіційно діяв польський університет. Завдяки такій діяльності чимало варшавських професорів змогли поділитись своїми знаннями з власними студентами.
Така діяльність у таборі демонструвала, що німецькі війська нібито дотримуються міжнародних конвенцій, надаючи ув’язненим можливість брати участь в освітніх заходах. Ідея створити університет на території табору з’явилась не у німецької адміністрації. Це сталося за ініціативою самих увʼязнених, адже чимало офіцерів запасу у цивільному житті були викладачами чи працівниками університету, зокрема й варшавського.
Найбільше у таборі було ув’язнених докторів, доцентів та асистентів. Зокрема серед них були майбутні видатні вчені, такі як історик Торуньського університету імені Миколи Коперника Кароль Гурський, археолог Варшавського університету Казімєж Міхаловський, класичний філолог Віктор Штеффан, а також й інші варшавські викладачі. Саме вони були головними організаторами табірного університету. У завершальний період існування табору в ньому навчалося близько 1500 студентів.
Варшавським професорам вдалось зібрати чималу бібліотеку. Вона складалась з десятків книг. Перші примірники надійшли від офіцерів, які взяли власні книжки з собою на фронт. Згодом сім’ї військовополонених надсилали книги у продуктових передачках.
Найбільша школа часів Другої світової війни
Загалом університет у таборі був поділений на декілька секцій. До прикладу, філологічний відділ охоплював польську, класичну, романську, німецьку філологію та єгиптологію. Її керівником був варшавський філолог Віктор Штеффен. Історичною секцією керував варшавський історик Кароль Гурський. Сюди входила давня історія, історія Середньовіччя, історія Польщі, допоміжні історичні науки та латинська палеографія. Археологічною секцією керував професор Казімєж Міхаловський. У ній охоплювали передісторію та єгиптологію. Діяли також секції: педагогіки, суспільного виховання, ремісничих шкіл, економіки та політики, права, землеробства та лісництва, географії, математики, архітектури та політехнічних наук.
Рівень викладання був дуже високим. Цікаво, що навіть у цих незвичних умовах працівники зберігали принципи роботи університету, адже проводити іспити мали право лише ті викладачі, які мали такі допуски до війни. Особливо талановиті студенти отримували рекомендаційні листи, якими вони могли користуватися після війни при вступі на навчання. Таким шансом скористалося чимало варшавських студентів. Деякі з них продовжували здобувати освіту після війни в навчальних закладах польської столиці. Кожен навчальний рік у таборі починався з урочистої інавгурації з обов’язковою лекцією. Перша така лекція стосувалася пісні Bogurodzica. Деякі з тем занять офіційно доповідалися табірному керівництву, а потім читалися в табірних вітальнях.
Отож чимало варшавських професорів вплинули на майбутнє польських офіцерів, зокрема й на їхню освіту. Столичні викладачі настільки любили свою роботу і жили нею, що, попри жахливу ситуацію, змогли організувати університет та ділитись власними знаннями з іншими.
