Одним із найвидатніших архітекторів, які увійшли в історію Польщі є Ян Захватович. Він був не просто чудовим архітектором та викладачем, а й став символом національної відбудови та повернення до культурної спадщини після жахів війни. Його ідеї автентичної реконструкції пам’яток і сьогодні надихають реставраторів у всьому світі. Варшава ж, як живий музей, стала його найкращим витвором – містом, яке він підняв з руїн і повернув у серце сучасної Європи, пише warsaw1.one.
Життя до початку війни
Ян Захватович народився 4 березня 1900 року у місті Гатчина (тоді – Санкт-Петербурзька губернія), в родині залізничника з Віленщини. У 1924 році після закінчення Петроградського інституту цивільних інженерів, він переїхав до Варшави, де продовжив здобувати освіту на кафедрі архітектури Варшавської політехніки. Уже за рік Захватович отримав пропозицію працювати на цій самій кафедрі паралельно з навчанням, на яку із радістю погодився. Згодом юнак почав досліджувати видатні пам’ятки архітектури, зокрема замки Замостя, що згодом послужили темою його кандидатської дисертації.
Захватович активно долучався не лише до дослідження архітектурних ансамблів, а й до їх реставрації. Після захисту дисертації стає доктором архітектури, потім – професором Варшавської політехніки.
Діяльність у період Другої світової війни
Коли Варшава опинилася під німецькою окупацією, Захватович не тільки підпільно продовжував викладацьку діяльність, ігноруючи окупаційні заборони, але й входив до складу окупаційного градобудівного бюро. Це дозволило йому та колегам приховувати цінні архіви й негативи інвентаризації пам’яток – понад 128 ящиків вдалося врятувати й перевезти, зокрема до власного помешкання.
З початком Другої світової війни яскраво проявились його сміливість і відданість польській столиці – у вересні 1939 року брав участь у військових діях і був нагороджений Хрестом Хоробрих, а під час Варшавського повстання Ян Захватович організував евакуаційну операцію (“прусську акцію”), вивозячи витвори мистецтва й негативи.
Відбудова Варшави
Після звільнення міста в січні 1945 року, одразу було створено Бюро Організації Відбудови Варшави, яке спочатку очолив Захватович. Офіційно воно почало працювати 14 лютого 1945 року. Згодом, після реформи ці повноваження перейшли до Бюро Відбудови Столиці, де Захватович обійняв посаду генерального консерватора пам’яток.
Він розробив радикальну програму відновлення Старого міста та Вавеля на максимальній автентичності, відбудовуючи кожну будівлю за кресленнями, малюнками, акварелями, архівами, свідченнями очевидців. Це був своєрідний протест проти популярної тоді модельної, агітаційної забудови. Частина його опонентів, на зразок Романа Пьотровського, наполягала на радше модернізації; проте завдяки наполегливості Захватовича будівлі відновлювались у первісному вигляді.
Загалом Захватович разом із командою реставраторів повернув до життя такі визначні споруди як: Староміська площа, Кафедральний костел Святого Яна, Королівський замок та Палац Потоцьких.
Більше того, він активно брав участь у реставрації пам’яток у Ґданську, Познані, Вроцлаві, Гнєзно, Мальборку, Віслиці, Замості та у Волині — зокрема, в Луцьку (Любарський замок) та Рівному.
Сучасне визнання підходу Захватовича
У 21 столітті підхід Яна Захватовича до відновлення Варшави розглядається як один із найцікавіших прикладів повоєнної реставраційної практики у Європі. Хоча в середині 20 століття його й критикували за прагнення відтворити минуле з руїн замість побудови чогось нового, тепер саме завдяки цій рішучості Старе місто Варшави стало унікальним явищем – фактично це наймолодше Старе місто у світі, оскільки воно майже повністю збудоване заново після 1945 року. Водночас його було внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО не як приклад автентичної забудови, а як визнання зусиль із її відтворення. Така оцінка підтверджує, що концепція Захватовича – це не просто копіювання, а вдумлива реконструкція на основі історичних джерел, і вона виявилась успішною і перспективною. Вона не лише повернула місту архітектурне обличчя, а й стала моделлю для багатьох інших спроб відбудови пам’яток у післявоєнній Європі. Сучасна Варшава – це місто, яке зуміло вийти з катастрофи, не втративши своєї історії, і значною мірою це заслуга саме Захватовича.
Останні роки життя
Протягом життя Ян Захватович залишався вірним переконанню, що збереження архітектурної спадщини – це не лише справа фахівців, а справа культури загалом. Його підхід сформував цілу школу реставрації, що поєднувала наукову точність із повагою до історичного контексту. Навіть після завершення активної діяльності, він продовжував консультувати молодших колег, передаючи свій досвід наступним поколінням. У 1971 році Захватович став членом Польської академії наук, а вже наступного року — почесним громадянином Варшави. Він отримав численні державні нагороди, однак у своїх публічних виступах рідко говорив про особисті заслуги – радше про важливість колективної пам’яті, яка втілюється через архітектуру.
Ян Захватович помер 18 серпня 1983 року у Варшаві. Його поховали на Повонзківському цвинтарі поруч з іншими видатними діячами польської науки і культури. І хоча не всі його рішення були однозначно сприйняті в свій час, сьогодні вони виглядають як добре обґрунтовані й випереджальні. Варшава, яка була майже стерта з лиця землі, врешті повернула собі власне обличчя. У цьому і є головна спадщина Яна Захватовича.