У мистецькому полі Польщі 1970-х років публічна критика політичного режиму була радше винятком, ніж правилом. Водночас галерея «Repassage» вирізнялася особливою сміливістю та радикальністю. Цей простір став місцем зустрічі ентузіастів, які не лише заперечували офіційний художній канон, але й пропонували альтернативу мовчанню через акції, жести та перформанси з глибоким критичним змістом. Далі на warsaw1.one.
Історія заснування та розвитку галереї «Repassage»
Галерея «Repassage» розпочала свою діяльність у 1971 році у Варшаві. Вона трансформувалася з однієї з галерей Варшавського університету, яку заснували Павел Фрейслер, Пшемислав Квік і Зофія Кулік. Хоча простір нової платформи розміщувався на території навчального закладу, він об’єднував передусім випускників та викладачів Академії образотворчих мистецтв. Коли творча сцена Польщі дедалі більше схилялася до концептуалізму, тут панували інші форми вираження — перформанс, акціонізм та візуальні жести контркультури.
У березні 1973 року художнє керівництво перейшло до подружжя Ельжбети та Еміля Цеслярів, які започаткували новий етап у розвитку галереї «Repassage». Так, у 1975 році Ева Любінська разом з Ельжбетою Цеслевич зняли документальний фільм, який зафіксував атмосферу й характер творчих пошуків, що вирували навколо закладу. Це стало важливою спробою архівування мистецької контркультури, яка у той час залишалася поза увагою офіційних медіа.
У 1977 році особливого резонансу набув подвійний перформанс подружжя Ельжбети та Еміля Цеслярів, адже він був відкрито опозиційним жестом у контексті радянського режиму. У виступі поєдналися елементи польської національної традиції, патріотичної символіки та офіційної комуністичної пропаганди. Він став іронічною критикою тогочасної політичної ситуації, у якій задоволення базових потреб ототожнювалося з позбавленням свободи. Твір розкривав болісну реальність життя у державі, де людське «я» витісняється в ім’я суспільного спокою.
Після переїзду подружжя Цеслярів до Франції у 1978 році, галерею «Repassage» очолив Кшиштоф Юнг, змінивши її назву на «Repassage 2». Попри перейменування, вона залишалася вірною колу митців і практик, які її сформували. У 1980 році новим керівником закладу став Роман Возняк. У його баченні він зазнав чергової трансформації — не лише змінилася назва на «Re’Repassage», а й оновився творчий колектив. Серед активних учасників того періоду були ентузіасти, наближені до панк-естетики, зокрема Ніколь Гросп’єр, Дорота Гержинська та Даніель Внук. Їхні роботи стали своєрідним викликом не лише у сфері візуального мистецтва, а й у способі художньої взаємодії із соціальною дійсністю.
Період діяльності «Re’Repassage» збігся з часом соціальної напруги у Польщі. Після масштабного студентського протесту та впровадження воєнного стану у країні, вона була змушена припинити свою роботу у 1982 році. Однак навіть після закриття простору його художнє ядро залишалося живим. Так, у 1993 році колишні учасники галереї знову заявили про себе — їхні роботи були представлені на виставці «Z dziejów kontrkultury w Polsce» у Національній галереї мистецтв «Захента».
Визнання та значення діяльності галереї «Repassage»
Галерея «Repassage» посідає виняткове місце в історії польського сучасного мистецтва як один з найяскравіших центрів неоавангарду та контркультурного опору 1970-х років. Художники у її стінах вийшли з майстерень таких фігур, як Оскар Гансен та Єжи Ярнушкевич, але їхня подальша творчість стала антиподом академізму й офіційних ідеологій. Центральними постатями цього середовища були Павел Фрейслер, Ельжбета й Еміль Цеслярі, Кшиштоф Юнг, Роман Возняк, Гжегож Ковальський та Ян Сломінський. Вони сформували альтернативну мистецьку модель, у якій мистецтво конфронтувало з життям, політикою та щоденною реальністю.
