Друга світова війна принесла чимало горя та руйнувань. Жахи німецької окупації й до сьогодні пам’ятають старожили міст та сіл, адже забути подібне практично неможливо. Варшаву німецькі окупанти практично стерли з лиця землі. Однак, європейську столицю вдалося відбудувати і сьогодні вона є одним з найбільш економічно розвинених міст світу. Повідомляє warsaw1.one.
Початок німецької окупації
1 вересня 1939 року німецькі війська перейшли кордони Польщі. Щоб виправдати напад, вороже командування звинуватило польську владу в нібито переслідуванні етнічних німців. Також Польща разом з союзними Великобританією та Францією мали намір захопити Німеччину.
27 вересня 1939 року після нещадних обстрілів та руйнувань Варшава здалася німецьким загарбникам. З міст Кракова, Варшави, Любліна та Радома було утворено Генерал-губернаторство, яке очолював адвокат нацистської партії Ганс Франк.
В один день Польська держава перестала існувати і тисячі громадян втратили почуття безпеки, що забезпечувалося належною роботою державного механізму.
Комунікаційний колапс
Після німецької окупації жителі Варшави щодня стикалися з новими проблемами. Спочатку зникла преса та радіо, що позбавило людей доступу до інформації. Згодом виникли труднощі з пересуванням містом як залізницею, так і дорогами, оскільки шляхи були завантажені польськими військами, які відступали з міста та натовпами переляканих людей.
Єдиним засобом комунікації, що продовжував працювати, було радіо. Саме з його допомогою жителі Варшави могли отримати хоч якусь інформацію про оборону міста та про наступ німецьких військ.
На початку вересня польським саперам довелося пошкодити радіотрансляційну апаратуру, щоб нею не могли скористатися німецькі окупанти. Трансляцію новин проводила станція Warszawa II за допомогою антен, що були встановлені у Варшавському технологічному університеті.
Місцеві радіостанції поступово припиняли своє мовлення, захоплені німецькою армією. Лише варшавська радіостанція продовжувала безперервний ефір. Щоденно транслювалися промови президента Стефана Старжинського – єдиного представника влади, який ще залишався в місті. Це допомагало подолати спалахи паніки та підіймало моральний дух жителям Варшави.
23 вересня 1939 року Стефан Старжинський виголосив свою останню промову. Незабаром радіостанцію обстріляли німецькими снарядами. З того часу польське радіо на довгий період припинило мовлення. Своєю чергою німецька окупаційна влада суворо заборонила радіоприймачі та конфісковувала їх.
Жителі Варшави ще до кінця вересня 1939 року мали можливість читати періодичну пресу. Декілька ключових видань столиці об’єдналися в одну газету «Gazeta Wspólna», де в основному публікували заклики військової влади.
Що ж стосується малих міст та сіл, в них радіо не працювало і свіжа преса доходила вкрай рідко. Основним джерелом інформації були чутки, які передавалися з вуст в уста. Військова поразка у вересні 1939 року відкрила в поляків сильну волю до виживання та неймовірну винахідливість, що допомогли пережити важкі часи.
Боротьба з голодом
Незважаючи на загрозу, що насувалася на столицю, не всі мешканці Варшави підготувалися до війни та зробили хоч якісь запаси продуктів. Натомість більшість людей практично за один день втратили будь-який доступ до харчів, адже полиці в магазинах різко спорожніли. На ті запаси продуктів, що ще залишилися в крамницях, ціни зросли в декілька разів.
Варто додати, що перед початком війни у Варшаві проживали понад мільйон людей. Після приходу німців у місто чимало жителів зголосилися допомагати гасити пожежі та розчищати вулиці міста після важких боїв.
Спочатку окупанти підгодовували нових підданих. Зокрема, у Варшаві організували з десяток точок, де роздавали пайки. Перед кожною такою точкою завжди збиралося чимало людей в надії здобути хоч якісь продукти харчування.
Для того, щоб краще контролювати місцеве населення, німецька влада організувала систему талонів на харчування. На початку війни пайки для населення були надзвичайно малими. На два місяці людям видавали 3 хлібини, 200 грамів солі та 100 грамів рису на людину.
Запровадження пайових карток
Мешканців Варшави рятували ресурси, збережені до війни, в іншому випадку в місті міг би початися голод. Лише вкінці 1939 року людям почали видавати більші пайки з харчами. Однак, пайові картки були доступні не всім жителям, їх могли отримати лише ті, хто мав підтверджену роботу.
Талони на харчування видавали районні відділи контролю та розподілу. До їхніх обов’язків належало визначення кількості жителів багатоквартирних будинків, проте карткові асигнування були надто малими, щоб родини могли виживати.
Жителі Варшави змушені були продавати майно, щоб мати як купувати їжу. Спочатку це були дрібні побутові речі, а згодом і рухоме майно.
Важке економічне становище змушувало людей повністю змінювати рід діяльності. Наприклад, вчителі бралися за фізичну працю або ж шукали інші додаткові джерела заробітків.
Польські купці все ще намагалися торгувати у своїх крамницях. На полицях було багато товарів, однак бізнес ледве працював. Часто торговці, щоб вижити, займалися спекуляціями. Трудова етика передвоєнного часу залишилася в минулому.
Контрабанда у Варшаві
Спочатку мешканці столиці виживали завдяки запасам їжі зроблених влітку 1939 року. Але, продовольство швидко закінчилося. Тоді в хід пішли домашні цінності. За виручені гроші жінки купували в селян продукти.
Варто додати, що в ті часи німці обкладали довколишні села великими податками та забороняли пряму торгівлю з містом під страхом ув’язнення. Незважаючи на це селяни таємно продавали жителям Варшави базові продукти харчування такі як яйця, борошно, молоко, м’ясо та інші.
Жінки, ризикуючи життям, переховували під шарами одягу харчі та перевозили контрабандою їх у Варшаву. Через зростання кількості контрабандистів німецьке командування запровадило спеціальні дозволи на проїзд потягом.
Загалом контрабандисти поділялися на три групи. До першої групи належали міські жителі, які вимушено переселялися до сільської місцевості, щоб мати можливість прогодувати себе та родину. Зазвичай вони контрабандою перевозили декілька кілограмів їжі, їх видавала нервозність та невпевненість. Тому, вони часто потрапляли в поле зору німецьких окупантів.
Другу групу контрабандистів складали люди, які перевозили продукти у великих кількостях для торгівлі. Харчі переховувалися у спеціальних сховках залізничників. Один потяг міг перевозити до десяти тонн продукції.
До третьої групи входили «акули» контрабанди. Під перевезення забороненої продукції орендувалися вантажівки та вагони, які супроводжував німецький конвой. Саме ця група заробляла найбільше на перевезенні контрабанди.
Слід зазначити, що для працівників залізниці контрабанда була чи не єдиним джерелом доходу в часи окупації. Кожне з міст та сіл довкола Варшави спеціалізувалося на виготовленні певного виду продукції, яка потім нелегальними шляхами доставлялася до столиці. Наприклад, з Карчева завозилося м’ясо та м’ясні продукти, з Яблонної – овочі та алкоголь, з П’ясечно – борошно, крупи та пшеницю.
Варто додати, що в перші роки окупації досить активно працювали ринки у Варшаві, у невеликих містечках та селах, товар продавали просто на вулиці.
