Підприємництво та торгівля у Варшаві розвивалися в усі епохи. Продукція фабрик столиці Польщі була відома далеко за межами міста. Згадаємо, що ж виробляли у Варшаві в минулі століття. Більше на сайті warsaw1.one.
1. Кондитерська Роман Помяновський і Син
Відому варшавську кондитерську заснували у 1920 році. Засновником цукерні став Роман Помяновський, на честь якого і назвали заклад, що дарував солодкі відчуття.
Чоловік вивчав кондитерську справу у свого дядька Болеслава, який жив у місті Радомі. Згодом він вирішив відкрити власну кондитерську. Спочатку в назві виробництва було вказано «R. Помяновський».
Однак, після війни вивіску змінили: кондитерська отримала назву «Роман Помяновський і син». Практично мова йшла про Леха Помяновського, який продовжував сімейну кондитерську традицію. На ринку компанія отримала скорочену назву «Rom Pom».
Протягом своєї роботи кондитерська декілька разів змінювала місце розташування. Спочатку заклад знаходився на розі вулиць Маршалківська та Пєкна. Згодом було відкрито велику філію кондитерської в районі Жолібож.
Після завершення війни заклад перенесли на Краківське передмістя, де він успішно працював до 2006 року. Скуштувати ласощів у кондитерській можна в Садах Жоліборських, де крім кондитерської майстерні знаходиться також магазин і невелике кафе.
2. Акціонерне товариство металозавод «Норблін, Брати Бух і Т. Вернер»
Підприємство заснували в 1820 році. Відкрив підприємство Олександр Норблін спільно з В. Зієром. Воно спеціалізувалося на виробництві різноманітних виробів та мало назву «Norblin i Spółka».
Перша фабрика знаходилася на вулиці Длуга, згодом її перенесли у Краківське передмістя. Підприємство в основному виготовляло вази, свічки, настільні прикраси, а також кулінарне обладнання. При заводі діяв цех з бронзовими та срібними виробами.
В 1853 році фабрику значно модернізували, додавши парову та гальванотехнічну машини. На той час на підприємстві працювало 60 робітників.
Товари з фабрики продавалися не лише у Варшаві, але й в усьому Королівстві та Імперії. Загалом фабрика входила до шести найбільших металургійних підприємств. Фірмові магазини успішно працювали в Польському королівстві та містах Російської Імперії – Москві, Одесі, Харкові, Саратові, Вільнюсі, Мінську та інших. До початку Першої світової війни виробництво активно розвивалося.
У воєнний час фабрика припинила свою роботу, вдалося її відновити лише в 1946 році. Через два роки підприємство реприватизували й воно продовжувало роботу під назвою Металопрокат «Варшава».
В 1991 році компанія знову змінила назву на «Norblin S.A.». Однак, на початку 21 століття підприємство збанкрутувало, а його приміщення було продано. На місці фабрики було збудовано сервісно-офісний комплекс «Фабрика Норбліна».
3. Дзвоноливарня Зволінські та Черневич
Дзвоноливарний завод та підприємство заснували в 1908 році Міхал Антоній Зволінський та Станіслав Черневич. Завод розташовувався в Пустельнику неподалік Варшави.
Міхал Зволінський та Станіслав Черневич вирішили об’єднати два старі ливарні заводи, що знаходилися у їхній власності.
Об’єднана фабрика стала найбільшим заводом в Польському королівстві, що спеціалізувався на виробництві дзвонів. Одним з вагомих замовлень підприємства стало виготовлення дзвонів для Храму Матері Божої Ченстоховської у Ясній Гурі. З 1913 року завод змінив назву на “Спеціальна фабрика дзвонів С. Черневич”.
Перша світова війна негативно відбилася на роботі підприємства і воно збанкрутувало одразу ж після військових реквізицій. Останніми власниками дзвоноливарного заводу були Матильда Кенігова та Станіслав Черневич.
4. Сімейне підприємство братів Лопенських
Підприємство успішно працює на ринку Варшави з 1862 року. Тут обробляють бронзу, срібло та дорогоцінні метали. У міжвоєнний період товари фірми вважалися найкращими у Варшаві.
Також на сімейному підприємстві займалися литтям скульптур та пам’ятників, відновленням пошкоджених скульптур у Варшаві.
Ян Лопенський у 1862 році заснував у Варшаві ливарну та бронзову майстерні. Однак, в 1880 році підприємство збанкрутувало і Ян Лопенський влаштувався на фабрику пластин Норбліна.
Через чотири роки синам Яна Лопенського вдалося відновити виробництво. На початку 20 століття у Варшаві працювала понад сотня підприємств з виробництва бронзових виробів, однак саме компанія Братів Лопенських вважалася найбільшим підприємством у довоєнний період.
Після Другої світової війни в 1950 році компанію націоналізували й вона перетворилася на кооператив «Декоративна бронза». Художнім і технічним керівником в кооперативі працював Тадеуш Лопенський, а його брат Владислав Лопенський працював у різьбярному цеху. Саме вони займалися відновленням пам’ятника Фредеріку Шопену.
Після завершення пам’ятника братів звільнили з роботи та заборонили працювати за фахом. Лише в 1956 році Тадеушу Лопенському вдалося добитися надання дозволу на відкриття невеликої декоративної майстерні з металу. Майстерня працює, проте її роботою займаються дочка Тадеуша Анна Лопенська-Ліпчик та її чоловік Войцех Ліпчик.
5. Комплекс млинів Міхла
Комплекс млинів Міхла розташовувався в районі Прага Полноц у Варшаві. Він складається із зерносховища, парового млина та сторожового пункту. З 2010 року будівля увійшла в Реєстр пам’яток.
Власником нерухомості був Людвік Міхла. Йому належало акціонерне товариство «Towarzystwo Akcyjne Warszawskiego Młyna Parowego», що включало всю нерухомість.
Варто додати, що паровий млин збудували в 1899 році. Через 10 років біля нього з’явилося зерносховище, куди з млина подавалася пара. Однак, під час Другої світової війни комплекс мельниць потрапив під артилерійський обстріл і практично повністю було знищено верхній поверх зерносховища.
До 1980-років комплекс млинів перебував у власності столичної торгово-сервісної компанії «Agred», яка припинила опікуватися нерухомістю в 1990-х роках. Після цього комплекс став прихистком для місцевих бездомних, а територія млина постійно страждала від розкрадань.
У 2006 році трапилася масштабна пожежа, в результаті якої вціліли лише будівля млина та зерносховище. Слід зазначити, що будівлі унікальні у своєму роді, оскільки є одними з останніх промислових об’єктів, які збереглися з 19 століття.
6. Польський будинок преси
Будівля розташована на вулиці Маршалківській та у свій час була резиденцією видань «Życie Warszawy» та «Nowy Kurier Warszawski».
В 1892 році між вулицею Маршалковскою та Польною збудували фабрику килимів «Markus Baender i S-ka». Підприємство успішно працювало до 1915 року Однак, після втрати російського ринку фабрика вже не могла працювати у тих же темпах.
В 1926 році комплекс будівель отримав нового власника, який вирішив реконструювати його та облаштувати в ньому «Дом преси». В заводському комплексі розташували друкарню та офіси.
В той час «Дом Преси» вважався найбільшою прес-компанією Польської республіки. Підприємство видавало чотири видання та стільки ж щоденників. З 1934 року «Дом Преси» змінив назву на «Преса Польська».
Після провалу Варшавського повстання німці вивезли з друкарні усе цінне обладнання, однак, попри це, будівля зуміла пережити війну. В 1945 році до друкарні провели електрику, що дозволило відновити її роботу. З травня цього ж року почався випуск журналу «Życie Warszawy». В 1950 році частину будівлі по вулиці Маршалковській добудували.
7. Державний телеграфно-телефонний завод
Підприємство спеціалізується на виготовленні та продажі телекомунікаційного обладнання. Компанія почала роботу з 1923 року.
Після здобуття Польщею незалежності перед телекомунікаційною галуззю постали серйозні виклики, адже необхідно було забезпечити велику кількість обладнання не лише для потреб населення, але й для військових цілей.
Тому, польське поштове управління взялося за приватизацію німецьких ремонтних заводів з виготовлення телефонних, телеграфних апаратів та кабелів. На їх основі в 1923 році створили Державний телефонно-телеграфний завод. Таким чином Польща прагнула стати незалежною від іноземних постачальників.
Підприємство підпорядковувалося міністру пошти та телеграфу. Головною сферою діяльності заводу був ремонт усіх видів телефонного, телеграфного та радіотехнічного обладнання.
У післявоєнний період підприємство дещо розширило свою діяльність та розпочало виробництво телефонів, телеграфних апаратів та запчастин до них.
19 червня 1931 року Рада Міністрів Польщі включила до складу компанії Державний завод електрозв’язку. В той самий час у Варшаві відкрили Державний телерадіотехнічний завод.
8. Завод боєприпасів «Pocisk»
Компанію заснували у Варшаві в 1919 році. На заводах виробляли боєприпаси для рушниць «Mannlicher», «Mauser» та «Lebel». У Варшаві працювали одразу два заводи на вулиці Мінській та в Рембертові.
Станом на 1924 рік на заводі виробляли більш як 32 мільйони одиниць боєприпасів. В цьому ж році підприємство вперше виготовило дві гармати. Через три роки виробництво «Pocisk» забезпечувало третину мобілізаційних потреб країни.
В листопаді 1928 року на фабриці в Рембертові трапився вибух, який забрав життя двох робітників, ще двоє людей отримали тяжкі поранення. В 1937 році заводи випустили пробну партію патронів Маузера та партію мідних сталевих гільз. Підприємство активно працювало до вересня 1939 року.
Під час Другої світової війни заводи припинили свою роботу. Натомість територія підприємства в Рембертові використовувалася як табір для радянських військовополонених. З 1944 року він трансформувався в табір примусової праці для поляків.
Після того як Червона армія зайшла до Варшави завод у Рембертові вже почали використовувати як концтабір для бійців. В ніч на 21 травня 1945 року підрозділ Армії Крайової влаштував наступ на табір та звільнив в’язнів.
Згодом табір НКВС ліквідували, а на його місці облаштувався підрозділ КДБ. Пізніше підприємство перейшло у підпорядкування Війська Польського. У XXI столітті тут знаходяться дві регіональні бази матеріально-технічного забезпечення.
9. Пекарня Теодора Райхерта
Відому пекарню у Варшаві відкрили в 1918 році. Будівля знаходиться в районі Прага-Полудне.
Приміщення пекарні складається з головного корпусу та двох крил, які оточують невеликий дворик. Двоповерхова цегляна будівля з двосхилими дахами входить до реєстру пам’яток Варшави.
Варто додати, що під час оборони міста в 1939 році підвищення на пекарні використовувалося як точка для здійснення артилерійського обстрілу. До Другої світової війни пекарня Теодора Райхерта вважалася найкращою у Варшаві.
Після війни пекарня увійшла до складу кооперативу «Сполем», а згодом – в П’єкарсько-Чясткарський кооператив, який вирішив закрити заклад. У 2012 році будівлю пекарні офіційно внесли до міського реєстру пам’яток.
В грудні 2019 року інвестор хотів знести приміщення та збудувати на його місці п’ятиповерхову будівлю. Однак, на вимогу Товариства охорони пам’яток процес зупинили. Спадкоємці власника пекарні змушені були виставити будівлю на продаж.
10. Шоколадна фабрика Fruziński
Шоколадна фабрика працювала у Варшаві протягом 1888-1939 років. Підприємство охоплювало шоколадну фабрику та мережу фірмових магазинів.
Компанію заснував Ян Фрузінський. Спочатку це була невелика фабрика цукерок, що розташовувалася на вулиці Маршалковській у Варшаві.
З 1896 року компанія володіла двома фірмовими магазинами. В 1900 році фабрику перенесли на вулиці Польну. Окрім цього було механізовано виробництво та значно збільшено кількість працівників.
Через зростання попиту асортимент продукції розширювався, окрім цукерок Fruziński випускали шоколад, халву, какао та пряники. В 1914 році Ян Фрузінський відкрив кондитерську, яка швидко стала місцем зустрічі інтелігенції Варшави.
Фабрика мала власні філії в Києві та Москві, тому велику частину своєї продукції експортували в Росію. З 1930-х років виробництво кондитерської продукції перенесли на інший завод.
